Микита Кадан.Людина-рана

15/09/2021 - 17/10/2021
Палац Лозинського
Микита Кадан.Людина-рана

Микита Кадан. Людина-рана

Виставку складають чотири історії, кожна з яких розказана у діалозі з локаціями та артефактами Львівської галереї мистецтв. Ці експозиції-історії поєднує тема перетворення травми на зброю та майбутньої універсальної «останньої перемоги», яка належатиме не історичним тріумфаторам, але упослідженим і жертвам. Водночас, ці експозиції розглядають показану в музеї історію мистецтва як «історію ран».

15 вересня 2021 р.

15:00 – Відкриття інтервенції «Зауваження щодо архівів» (Каплиця Боїмів, площа Катедральна, 1)

Роботи Микити Кадана з циклу «Зауваження щодо архівів» поєднані з фрагментами барокової дерев’яної скульптури з фондів Львівської галереї мистецтв. Спрямоване забування, втрата спадщини та її винайдення та витворення наново в процесі відновлення стають способами написання історії мистецтва. Реставрація обертається руйнуванням, а матеріальні докази цього руйнування стають новими культурними цінностями.

У «Зауваженнях щодо архівів» архів виявляється нежиттєздатним, надмірним, стає недозволеною розкішшю в умовах жорсткої економії і суспільної катастрофи – що повертає людський досвід до стану однорідності. Внутрішні зв’язки, структура оповіді руйнуються, осипаються, перетворюючись у масу подрібненого не-розділеного матеріалу. Відношення «наративу» і «матеріалу» перевстановлюються на звалищі. Зрештою, допоки залишаються цілими місця «голого» виживання, місця залишку – на ці процеси є звідки дивитися.

16:00 – Відкриття інтервенцій «Стрибок тигра» та «Віконце» (Палац Потоцьких, вул. Коперника, 15)

17:00 – Відкриття виставки «Скалічений міф» (Палац Лозинського, вул. Стефаника, 3)

Проект «Скалічений міф», створений у співпраці з кураторкою Джесікою Зихович, побудовано на співставленні мазохістично-фетишистської графіки Бруно Шульца з «Книги Ідолопоклоніння» та документальних фотографій Львівського погрому 1941 року. «Скалічений міф» говорить про той моральний вибір наосліп, який нам доводиться робити, коли ми спрямовуємо погляд у темряву історичного, та про механізми писання історії мистецтва й суспільства, що дозволяють постфактум перепрочитувати передчуття художників як пророцтва.