Музей-заповідник «Олеський замок»

Витоки історії Олеського замку можуть сягати часів правління останніх галицько-волинських князів – Андрія (?–1323) або Лева ІІ (?–1323), синів Юрія Львовича. У «Хроніці Олеська» Садок Баронч (1814–1892) подав відомості, що Олеський замок згаданий у 1327 р., коли ним володів князь Юрій ІІ (1298–1340). Після захоплення Галичини військами польського короля Казимира ІІІ (1310–1370), за Олеський замок майже сто років (1349–1441) велася збройна боротьба між русинами, литовцями, поляками та угорцями. Події цього часу зафіксовані у документах від 1366 р., 1370–1380-х рр., 1431–1432-х рр.

На початках замок був оборонною спорудою овальної форми.

1441 р. власником Олеського замку став Ян з Сенна (?–1477). Нащадки Яна Сенінського почали називатись Олеськими. Внаслідок заповітів та укладених шлюбів Олеський замок у XVI ст. поділили на дві частини. Твердинею володіли Гербурти, Каменецькі, Васічинські, Даниловичі, Жолкевські.

На початку XVII ст. Олеський замок був власністю Івана Даниловича (1570–1628) гербу Сас, на той час крайчого коронного (1600). Саме тоді на службу до Івана Даниловича із Жовкви прибув шляхтич Михайло Хмель, батько майбутнього гетьмана України Богдана Хмельницького. І. Данилович розбудував Олеський замок, перетворивши його архітектоніку на палац-фортецю. У 1628–1636-х рр. Олеським замком володів Станіслав Данилович, син Івана.

1637–1682 рр. – Олеський замок належав магнатам Конєцпольським.

Документально підтверджено, що власницею Олеського замку у травні 1682 р. стала дружина короля Речі Посполитої, француженка, Марія Казимира (1641–1716) (Marie Casimire Louise de La Grange d'Arquien). Усупереч різним гіпотезам і твердженням, Ян ІІІ Собеський (1629, Олесько – 1696) не володів Олеським замком, хоча це було його родинне гніздо. Інтер’єр замку цього періоду відповідав королівській резиденції.

1719 р. королевич Якуб Людвік Собеський за згодою свого брата Константина Владислава продав Олеський замок Станіславу Матвію Жевуському (1642–1728), воєводі подільському, гетьману великому коронному. 1728 р. Олеський замок перейшов у власність його старшого сина Юзефа Северина Жевуського (?–1755), референдарія коронного. Інтер’єр замку того часу можна охарактеризувати як розкішний палац.

1755 р. власником Олеського замку став його брат Вацлав Петро Жевуський (1706–1779), на той час воєвода подільський. Твори мистецтва з Олеського замку поступово перевозять у сусідній Підгорецький замок. У 1779–1787-х рр. Олеським замком володів син В. П. Жевуського – Северин Жевуський (1743–1811).

1796 р. Олеський замок та Северинку на аукціоні купив Александр Зелінський (бл. 1755–1821), підкоморій нурський. Остання власниця Олеського замку – Софія Літинська, донька Войцеха та Дизми Літинських. За часів її володіння Олеський замок перетворився на руїну.

1882 р., з ініціативи маршалка крайового Миколи Зиблікевича, було створено Товариство опіки над замком в Олеську, яке 21.11.1882 р. викупило замок у Софії Літинської. 10.01.1890 р. рішенням сейму його передано державі. Тривалі реставраційні роботи перервала Перша світова війна. У Другу світову війну замок зазнав значних втрат. Окрім того у 1950-х рр., згідно з офіційною версією, у замок попала блискавка, пожежа тривала кілька днів. Вогонь знищив усі дерев’яні перекриття, підлоги, залишки меблів тощо.

Після пожежі місцеві партійці тодішнього Олеського району, вирішили розібрати мури Олеського замку, а камінь та цеглу використати на будівництві корівників та свинарників. Цілковитому знищенню Олеського замку перешкодив Андрій Шуляр (1918–2010), начальник управління зі справ будівництва та архітектури Львівського облвиконкому, головний архітектор Львівської області (1953-1980). Він домігся, щоб будівлю взяли під охорону, накрили дахи та провели первинні ремонтно-реставраційні роботи в замку.

З 1954 р. приступили до створення проекту реставрації, а 1958 р. почалися будівельні роботи, в основному завершені до 1965 р. Були плани пристосування замку під дім відпочинку.

На початку 1970 р. у замкових приміщеннях вирішили створити відділ Львівської картинної галереї – музей «Олеський замок». До створення музею долучились відомі постаті: Андрій Шуляр, Борис Возницький, Володимир Овсійчук, Іван Могитич, Володимир Вуйцик. З 1972 по 1975 рр. у відреставрованому замку створюється експозиція музею мистецтва західноукраїнських земель XІV – XVIII ст. 21 грудня 1975 р. відбулось урочисте відкриття музею «Олеський замок».

На сьогодні в музеї представлено: галицько-волинський іконописний живопис ХV – XVIII ст., український портретний живопис ХVІ – XVIII ст., європейський живопис ХVІІ – XVIII ст., європейську скульптуру ХV – XVIII ст., зокрема й створену у Львові.

Олеський замок входить до туристичного маршруту «Золота підкова Львівщини», до якого включають Підгорецький, Золочівський, а іноді ще й Жовківський замок – музейні підрозділи Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького.

Museum-Reserve Olesko Castle

Olesko Castle is a museum unit of Borys Voznytskyi Lviv National Art Gallery. Rising on a high hill for almost seven centuries, the castle has been witnessing many historical events.

Olesko Castle was first mentioned in the historical records of 1327. It was then that the castle passed into the ownership of the duke Yurii II (1298–1340), the son of Masovian Prince Trojden and Ruthenian Princess Maria. The beginning of the castle’s development is connected either with Andrii or Lev, one of the sons of Yurii Lvovych, Ruthenian King, Prince of Belz, Galicia, and Volhynia. As from 1340, the castle was in the possession of the Lithuanian Prince Liubartas, but in 1366 it was conquered by the Polish King Kazimierz III the Great. After a long siege in 1432, the troops of Polish King Jogaila conquered the castle together with the adjacent lands. As a result, Olesko Castle was passed into lifelong possession of Jan of Sienna, the son of Dobieslaw Olesnicki, the voivode of Sandomierz, whose descendants became known as the Olesko lineage.

In 1605, as a consequence of two successful marriage alliances between magnate families, the castle passed into the ownership of Jan Danilowicz, the voivode of Ruthenia. As a result of his thirty-year castle reconstruction, the fortress gained its first and second floors. In 1629, Olesko Castle became the birthplace of Jan III Sobieski, the future King of the Polish-Lithuanian Commonwealth. Thanks to his wife, Marie Casimire Louise de La Grange d'Arquien, who was engaged in the development of the castle since 1684, the building was transformed into a luxurious royal residence.

In 1719, Stanislaw Rzewuski bought the castle from Jakub Sobieski, the eldest son of the king. The Rzewuski family, in particular their son Seweryn, lavishly decorated the rooms with monumental paintings and stucco, some of which have been partially preserved to this day. Waclaw Rzewuski, who inherited the castle after his brother Seweryn’s death, transported the most valuable works of art to Pidhirtsi in 1755. Over time, the residence was owned by Aleksander Zielinski and later by Zofia Litynska. It was during their ownership of the castle in the late 18th and early 19th centuries that the building began to decline. Moreover, the fortress suffered terrible damage from the earthquake in 1838. In the year of 1882, when the castle was on the verge of becoming a ruin, it was bought with the money raised in Lviv and, consequently, the premises were transferred to the possession of the state.

The reconstruction of Olesko Castle, which was initiated by the chief architect of the Lviv region Andrii Shuliar in 1953 and finished in 1965, was a milestone in the building’s history. In 1969, the castle as a museum unit was transferred to the control of the Lviv Art Gallery. On December 21, 1975, the Museum Olesko Castle celebrated its grand opening with the exhibition of the art of the Western Ukrainian lands of the 14th and the 18th centuries.

Today, the exposition of the first hall consists of portraits of the castle’s owners  and members of their families, as well as of early printed books, and the iconostasis of the St. Michael's Church of the 17th–18th centuries from the village of Kuty, near Olesko.

Among the unique ancient icons displayed in the first-floor exhibition halls is "The Passion", a monumental multi-plot work by a 17th-century folk artist. Small-scale sculptures with Gothic features from the 15th–16th centuries are presented in the Halytskyi hall. One can enjoy the works by Antoni Osinski, Sebastian Fesinger, as well as Maciej Polejowski, Franciszek Oledzki, and Antoni Still in the newly renovated hall of Baroque sculpture.

Portraits as well as paintings on mythological and biblical subjects, battle painting, and still lifes make up a large part of the exhibition. The 18th-century portrait painting collection, primarily the works from the Pidhirtsi, Chortkiv, and Rozdil castles, immortalised the kings of the Polish-Lithuanian Commonwealth, representatives of magnate families, as well as local nobility, hetmans, Cossacks, and burghers. Of great interest are children's images that exemplify a distinct type of the 17th–18th-century portraiture. The Baroque style may be traced in the works by Ostap Biliavskyi, Vasyl Petranovych, Jozef Chojnicki, and Szymon Czechowicz.

In the early 17th century, the symmetrically designed park in the Italian manner was laid out at the foot of the mountain on which Olesko Castle is standing now. According to the inventory records, there were decorative sculptures, gazebos, ponds, fountains, and rare species of bushes and trees. The park was recreated in the second half of the 20th century when the castle became a museum-reserve. Furthermore, an orchard and an English landscape park, which was popular in our lands in the 18th century, were laid out on the opposite side of the building. 

Oleskо Castle is like a peculiar chronicle scroll, with the unfolding of which one learns about the past, understands the present, and sees for oneself the deep historical roots of the Ukrainian people.

Muzeum-rezerwat „Zamek Oleski”

Początki historii Zamku Oleskiego mogą sięgać czasów panowania ostatnich książąt halicko-wołyńskich – Andrija (?–1323) lub Lwa II (?–1323), synów Jurija Lwowycza. W „Kronice Oleska” Sadok Baroncz (1814–1892) podał informacje, że zamek w Olesku był wspomniany w 1327 roku, kiedy jego właścicielem był książę Jurij II (1298–1340). Po zdobyciu Galicji przez wojska króla polskiego Kazimierza III (1310–1370) o Zamek Oleski przez prawie sto lat (1349–1441) toczyła się walka zbrojna między Rusinami, Litwinami, Polakami i Węgrami. Wydarzenia tego okresu są odnotowane w dokumentach z lat 1366, 1370–1380 i 1431– 1432.

Najpierw zamek miał eliptyczną formę oraz pełnił funkcję obronną.

W 1441 roku właścicielem zamku stał się Jan z Sienna (?–1477). Potomków Jana Sienieńskiego zaczęto nazywać Oleskimi. W wyniku testamentów i zawartych małżeństw Zamek Oleski w XVI wieku został podzielony na dwie części. Twierdza była pod władzą Herburtów, Kamienieckich, Wasiczyńskich, Daniłowiczów i Żółkiewskich.

Na początku XVII wieku Zamek Oleski był własnością Iwana Daniłowicza (1570– 1628) herbu Sas, wówczas krajczego koronnego (1600). To właśnie wtedy przybył, żeby służyć Iwanowi Daniłowiczowi z Żółkwi, szlachetny Mychajło Chmiel, ojciec przyszłego hetmana Ukrainy Bohdana Chmielnickiego. I. Daniłowicz rozbudował Zamek Oleski, przekształcił jego architektonikę w pałac-twierdzę. W latach 1628–1636 był własnością Stanisława Daniłowicza, syna Iwana. W latach 1637–1682 – należał do magnatów Koniecpolskich.

Udokumentowano, że właścicielką zamku w Olesku w maju 1682 roku została żona króla Rzeczypospolitej – francuzka Maria Kazimiera (1641–1716) (Marie Casimire Louise de La Grange d'Arquien). Wbrew różnym hipotezom i oświadczeniom, Jan III Sobieski (1629, Olesko – 1696) nie władał tym zamkiem, choć było to jego gniazdo rodzinne. Wnętrze zamku z tego okresu odpowiadało wnętrzu rezydencji królewskiej.

W 1719 roku królewicz Jakub Ludwik Sobieski za zgodą swego brata Konstantego Władysława sprzedał Zamek Oleski Stanisławowi Mateuszowi Rzewuskiemu (1642–1728), wojewodzie podolskiemu, wielkiemu hetmanowi koronnemu. W 1728 roku zamek w Olesku stał się własnością jego najstarszego syna, Józefa Seweryna Rzewuskiego (?–1755), referendarza koronnego. Wnętrze ówczesnego zamku można określić jako pałac luksusowy.

W 1755 roku właścicielem Zamku Oleskiego stał się jego brat Wacław Piotr Rzewuski (1706–1779), ówczesny wojewoda podolski. Dzieła sztuki z zamku w Olesku są etapowo przewożone do Zamku Podhoreckiego, który znajdował się w pobliżu. W latach 1779–1787 właścicielem zamku oleskiego był syn W. P. Rzewuskiego – Seweryn Rzewuski (1743–1811). W 1796 roku Aleksander Zieliński (ok. 1755–1821), podkomorzy nurski, kupił na licytacji Zamek Oleski i Sewerynkę. Ostatnią właścicielką Zamku Oleskiego jest Zofia Lityńska, córka Wojciecha i Dyzmy Lityńskich. Za jej rządów on przekształcił się w ruinę.

W 1882 roku, z inicjatywy marszałka krajowego Mikołaja Zyblikiewicza powołano Towarzystwo opieki nad zamkiem w Olesku, które 21 listopada 1882 roku odkupiło zamek od Zofii Lityńskiej. 10 stycznia 1890 roku decyzją sejmu przekazano go państwu. Trwałe prace restauratorskie przerwała I wojna światowa. W czasie II wojny światowej zamek poniósł znaczne straty. Ponadto, w latach 50-tych XX wieku, według oficjalnej wersji w zamek uderzył piorun. Wskutek tego wybuchł pożar, który trwał kilka dni. Ogień zniszczył wszystkie drewniane stropy, podłogi, resztki mebli itp.

Po pożarze miejscowi członkowie partii ówczesnego rejonu oleskiego postanowili rozebrać mury zamku w Olesku, a kamień i cegły wykorzystać do budowy obór i chlewów. Całkowitemu zniszczeniu zamku Oleskiego przeszkodził Andrzej Szular (1918‒2010), prezes zarządu do spraw budownictwa i architektury Lwówskiego Obwodowego Komitetu Wykonawczego, główny architekt obwodu lwowskiego (1953‒1980). Udało mu się przekonać, żeby budowla była wzięta pod ochronę, pokryto dachy, a także przeprowadzono na zamku pierwotne prace restauratorskie.

Od 1954 roku rozpoczęto tworzenie projektu renowacji, a w 1958 roku rozpoczęto prace budowlane, w większości ukończone do 1965 roku. Planowano przekształcenie zamku w dom wypoczynkowy.

Na początku 1970 roku w pomieszczeniach zamku postanowili utworzyć oddział Lwowskiej Galerii Obrazów – muzeum „Zamek Oleski”. Do powstania muzeum dołączyli znane osobistości: Andrzej Szuliar, Borys Woźnicki, Wołodymyr Owsijczuk, Iwan Mohytycz, Wołodymyr Wujcyk. W latach 1972–1975 w odrestaurowanym zamku tworzono ekspozycję muzeum zachodnioukraińskiej sztuki XIV – XVIII wieku. 21 grudnia 1975 roku odbyło się uroczyste otwartcie muzeum „Zamek Oleski”.

Dziś muzeum prezentuje: galicyjsko-wołyńskie malarstwo ikonowe z XV – XVIII wieku, ukraińskie malarstwo portretowe z XVI – XVIII wieku, malarstwo europejskie XVII – XVIII wieku, rzeźbę europejską XV – XVIII wieku, w tym stworzoną we Lwowie.

Zamek w Olesku jest częścią szlaku turystycznego „Złota podkowa obwodu lwowskiego”, który obejmuje zamek Podhorecki, zamek w Złoczowie, a czasem także zamek w Żółkwi – oddziały Lwowskiej Narodowej Galerii Sztuk Pięknych imienia B. Woznyckiego.