Павло Ковач "Живопис"

Живописний проєкт Павла Ковача «Стіна» є вислідом понад 40-річної праці над власним образотворчим словом у мистецтві, цілеспрямованим шляхом інтелектуальних пошуків та інтуїтивних досягнень. Проєкт «Стіна» у запропонованому вигляді був створений спеціально для обраних залів ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького, що вже само собою підкреслює його особливість.
Павло Ковач – художник-філософ та експериментатор, послідовний у своїх пошуках, але різноманітний у їх творчих виявах: живопис, інсталяція, відео-перформанс. З огляду на амплітуду формально-образних рішень у проектах художника, важливість саме живописних практик є дуже вагомою.
Павла Ковача вирізняє послідовна розбудова оригінального погляду на актуальні явища у царині візуального мистецтва, активне дослідження теоретичних текстів як європейських авангардистів, так і східних філософів. Це винятково рідкісне явище, коли автор не спекулює поняттями та не анігілює сам матеріал, з яким працює. Специфіка аудиторії, до якої звертається Ковач, радше суголосна діапазону проблематик, що фігурують в індивідуальних рефлексіях митця. Однак у роботах Ковача зберігається відкритість до інтерпретації, що не обов’язково суголосна формальним характеристикам візуальної форми. Рефлексії глядача можуть не співпадати із закладеними смислами, але вони будуть достатньо інформативними та глибокими для естетичного переживання.

Формальнотворчий підхід до живопису нав’язує до аспектів абстрактного експресіонізму, ключем до розуміння якого було поняття «глибоке», яке у сленгу 1950-х означало не декоративне, не поверхневе і не нещире. Це прагнення розкрити свої найособистісніші почуття безпосередньо шляхом створення мистецтва, і тим самим домогтися певної трансформації – або навіть якогось особистого відкуплення. Проте завдання, які ставить перед собою Ковач, вже є значно глибшими, відповідними часу і тій швидко мінливій перехідній епосі, в якій живемо. Ці завдання зманіфестовані в метамодерністському дискурсі як прагматичний романтизм, що не скутий ідеологічними засадами. Відтепер: « художники можуть вирушити на пошуки істини так само, як наука прагне до поетичної елегантності. Вся інформація є основою знання, емпіричного чи афористичного, незалежно від її справжньої цінності. Ми повинні розкрити обійми науково-поетичному синтезу і просвітницькій наївності магічного реалізму.»
Сам Павло Ковач про свій проект висловлюється так: «Коли ти віриш у себе і віриш у свого глядача – у тебе є майбутнє. Бо ти створюєш не тільки для себе, а між вами – стоїть те, що ти робиш. І не ти, а те, що ти створюєш, робить простір. Картина не є апофатичною. Ця тонка енергія, коли ти працюєш з пігментом, коли повертаєшся до того, що є історичний дуже довгий час творення та створення. Саме тому у цих залах я маю розіграти моменти зустрічі з вертикалями, горизонталями і дугами.»

Локація: Палац Лозинського
вул. Стефаника, 3, м. Львів