16 квітня – 95 річниця від Дня народження Бориса Возницького, ім’я якого прикрашає офіційну назву найбільшого в Україні музейного комплексу – Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького. Багатолітня невтомна праця Б.Г. Возницького , спрямована на збереження пам’яток світової та української культури, зокрема в Галереї майже 50-ти літня, спричинилася до того, що колишній відносно невеликий художній музей «Галерея міста Львова», а за часів радянщини «Картинна галерея» зі збіркою на 1962 р., тобто на час, коли він очолив установу, розрослася від 8 тисяч мистецьких творів до різноманітних колекцій загальною кількістю у понад 60 тисяч, розміщених у відбудованих з руїн замках, меморіальних садибах, а в цілому майже у 20-и музейних спорудах.
Кожна епоха має свої виклики. На долю Б. Возницького випали страшні часи тотального атеїзму й бездуховності, коли навіть фотографію пам’ятки архітектури - культової споруди не дозволяли відтворити з хрестом, а в закритих християнських святинях з продірявленими дахами й пташиними гніздами, на землі поневірялися понищені ікони, розбита сакральна скульптура, роздерті стародруки. Його глибинне розуміння того, що без культури й духовності народ, нація перестає існувати, спонукали до спасіння десятків тисяч неоціненних скарбів, шляхом звезення їх до музею. Врятовані скульптури геніального Івана Георгія Пінзеля, відкриття імені Йова Кондзелевича і його ікон , величезні батальні сцени з жовківського фарного костьолу, серед них авторства майстра світової слави М. Альтамонте, – це лише крапля в морі із збереженого ним й переданого для наступних поколінь. Але закрите у фондосховищах мистецтво не здійснює свою головну функцію - піднімати духовність народу. Природжений талант переконувати, організовувати, своїм прикладом мотивувати торував дорогу для створення нових експозиційних площ у відбудованому Олеському замку (1975 р.) - місці народження Яна ІІІ Собєського, короля Речі Посполитої, в склад якої входили українські землі й, відповідно, доведення до нас, українців, розуміння того, що ми є поряд з поляками повноправними спадкоємцями тієї держави, її культури і слави. Ренесансний комплекс Золочівської оборонної фортеці й палацових споруд у ній, піднятий з руїни його ентузіазмом й наполегливою, часто й фізичною, працею, наповнився мистецькими творами європейських і східних майстрів, що засвідчило багатогранну зацікавленість культурами народів світу. Він радо ділився своїми величезними знаннями, сприяв, дораджував, вчив. Тут варто згадати його роль у відбудові Палацу Розумовського у Батурині, Дубенського замку… Багато вчився сам і радився з видатними фахівцями. У наукових конференціях, організовуваних в Галереї, брали участь провідні дослідники української культури: П. Жолтовський, В. Свєнціцька, Л. Міляєва, Г.Логвин, В.Овсійчук, В. Вуйцик, П. Лінинський, відомі мистецтвознавці – фахові спеціалісти зі сфери європейського живопису та скульптури з Польщі, Німеччини, Чехії. Він радо пропагував галерейну колекцію за межами України( для прикладу картина Жоржа де Латура побувала на виставках від Японії до Техасу).
Найбільшою,широко озвученою мрією Бориса Возницького було врятувати, відреставрувати, музеїфікувати унікальний в Україні, один з найкращих у Європі Підгорецький комплекс - «palazzo in fortezzo» 17 ст. та відновити у ньому перший на наших землях ( з кінця 18 ст.) художній публічний музей, адже велика частина його колишньої колекції, зібрана Б. Возницьким з різних установ у фондосховище «Музею-заповідника Олеський замок» чекає на відновлену домівку. Це завдання залишив він для наступників.
Колектив Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького пам’ятає життєвий подвиг свого багаторічного директора у справі порятунку національної культури (зібрав в експедиціях, а отже зберіг понад 36 тисяч музейних творів), шанує його беззастережну відданість ділу піднесення національної української культури та престижності музейництва, гідну звання Героя України. У сучасних умовах, як продовження його діяльності, обшліфовує зібрані ним скарби – реставруючи мистецькі полотна та ікони, експонуючи їх у відремонтованих, осучаснених залах і салонах, фондосховищах та виставкових приміщеннях, оформлених не гірше аніж у провідних музеях світу. Однією з мрій Б.Г.Возницького було «освоїти» за його висловом, тобто приєднати до Галереї архітектурний ансамбль Жовківського замку і святинь так званого «ідеального міста» Жовкви. Минулого року цю мрію Б.Г. Возницького втілили у життя.