Катерина Каркадим
Марта Базак... Провитоки
Марта Базак – відома мисткиня сучасного українського художнього текстилю, художниця, науковець, викладачка – нерозривно пов’язана із Коломиєю.
Знана різнобічністю своїх мистецьких талантів, духовною, емоційною причетністю до національної спадщини. Одухотворене, емоційно-естетичне мистецтво художниці несе потужну енергію сильної інтелектуальної особистості. Унікальні творчі надбання Марти у різноплановому текстилі – гобелені, батику, макраме, аплікації та у класичних й довільних, еволюційних пошуках форми, технічних і технологічних досягненнях – характеризують непересічну творчу індивідуальність. Водночас багато займається живописом, графікою, розписом на склі, пише магічні пейзажі, портрети, натюрморти.
СПОГАДИ… така нетривка й мінлива ретроспектива подій, у яких спробую пов’язати події минулого й теперішнього життя відомої художниці Марти Базак – коломиянки, яка навчалась у Львові, жила й працювала у Коломиї, Івано-Франківську, тепер у Києві.
Знайомство відбулось далекого 1978 року у Музеї (Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини), така собі невипадкова випадковість. Мали свої плани на майбутнє… Музей прийняв нас до свого унікального товариства, полонив скарбами, своїм магнетизмом… Досить швидко затоваришували. Спільні захоплення мистецтвом, цікаві знайомства із художниками, колегами-музейниками, народними майстрами, науковцями, виставки й експедиції, конференції, відрядження – життя було цікаве й насичене пам’ятними подіями.
Львів – то є окрема історія, культ Львова, напевно, є у всіх галичан, особливо представників творчих професій. Моїм провідником до його таїн стала Марта. Сумувала за Львовом. Оповіді про навчання в училищі І. Труша, ЛДІДПМ, де завжди фігурували постаті її викладачів Т. Драгана, Ю. Кучабського, В. Овсійчука, Ю. Скандакова. Мандруючи Львовом, показувала свої улюблені потаємні місця – заходили до темного під’їзду кам’яниці, і перед очима виринав давній автентичний вітраж, а далі – розмови зі знайомими мистцями, однокурсниками, про господиню, де вона квартирувалася, Ольгу Феліксівну, про улюблену богемну кав’ярню, й кава там дійсно була чудова… Молодість, потребуючи нових вражень, встигали кругом: і на презентації богемних виставок, вечірки, спілкування у майстернях з художниками. Зручний Перемиський поїзд, заповнений здебільшого галасливою студентською публікою, був нашим частим ностальгічним провідником туди й назад…
Ритм життя Марти був насиченим, посада завідуючої відділом кераміки, пізніше – відділом ткацтва й одягу, наукова, дослідницька праця вимагала багато часу, постійного поглиблення знань. Й домашні турботи поглинали той час, який так манив… вона ж художник, бачить, відчуває образами, кольором, матеріалом. Ночі до ранку – це був її час творення, коли задуми знаходили своє втілення. Перша її майстерня у маленькій літній кухні бачила експерименти з фарбуванням ниток, пір’я чи наших джинсів на чорно (мода…). Як добре, що тоді не було ґаджетів, ми багато спілкувались. До Марти часто приїздили однокурсники, знайомі, мистці, всі сиділи в її арт-кімнаті-майстерні, в оточенні антуражу з клубків ниток й вовни, мольберту й ткацького станка, фарб, картин, графіки, книжок, ескізів, кольорових скляних пляшок, камінців з Пруту чи розкішних сухих букетів…
Вона володіє дивним даром слова, про кожну річ натхненно розповідала історії – реальні, містичні, вигадані… Її оповідання мали якусь чарівну властивість дежавю, вони манили, було враження, що ти це вже відчував, бачив. Не раз жаліла, що вона не пише. Завдяки Марті читала заборонений того часу твір М. Булгакова «Майстер і Маргарита», трактат про йогу (самвидав)… іноді вже й не віриться, що ми жили в епоху «тихого тоталітаризму». Захоплювалась літературою, багато читала, ткала свій гобелен «Дерево», а польське радіо тішило шлягерами Чеслава Немена.
Аристократичний дух, щирість та безпосередність у спілкуванні – її особливий дар. Харизмою привертати до себе людей сповна володіла також її мама – пані Таня, до неї йшли за порадою, відкривали своє сокровенне сусіди з вулички понад Прутом, із милою назвою – Вишнева. Дорога від будинку Базаків до Музею пролягала через давню частину міста, ближче до центру стрімко піднімалась угору. Дорога не близька, Марта їздила на роботу ровером, іноді долала той підйом на ньому, частіше його вела. Оця Староміська дорога стала об’єктом її пильної уваги, має їх безліч варіантів, творчих інтерпретацій у різних техніках і матеріалах – живописі, графіці, ткацтві, розписі на склі.
У мистецькому середовищі кінця 1980-х художники активно відстоювали сучасне авангардове мистецтво, заперечуючи постулати соцреалізму. Відображати світ індивідуально й незалежно – одне із формальних ознак мистецького руху того часу. Саме тоді творча активність Марти була на підйомі. Хоче займатись творчістю – стала членом СХ, йде з Музею, працює у новій майстерні, викладає у художній школі, виконує замовлення в майстернях Художнього фонду, активно бере участь у виставках, пленерах. Творчість Марти Базак – це не просто естетика, колір, це завжди глибока світоглядна глибина внутрішнього стану.
Коломия, рідне місто, до якого лежить пам’ять її серця. Мандри на Воскресінецьку гору за ожиною чи грибами з часом стали об’єктом творчого зацікавлення, час від часу знову виринають ці спогади у її творах. Власне міські пейзажі у Марти, це, в основному, Коломия – Ратуша, церква Благовіщення, вулиці Староміська й Вишнева. Не знаю, хто більше, ніж вона, писав Коломию, все що з нею пов’язано. У її сюжетних композиціях, теми людського буття – любов до своєї землі, батьківської хати, родини. Її композиції лаконічні, виразні, фіксують основні акценти задуму, колір став одним з головних виразників її індивідуальності. Сакральна тематика споріднена у неї з особливим, духовним, дещо інтимним життям, сповнена живописною культурою, психологізмом образів та вишуканим декоративізмом. Чисельні Ангели-охоронці, помічники – аскетичні й добрі, образи вишукані, сповнені свого призначення.
Часом вертається до своїх старих робіт з ціллю щось поправити, дописати чи перемалювати, прагне вдосконалення. За зовнішньою стриманістю вирують емоції. Мудра, дотепна, з почуттям гумору, такту Марта вільна у своїй емоційній, духовній потребі бути самій собою. І по сьогодні, саме зона ночі, чи у Коломиї, чи у Києві, це її час, коли добре працюється, час нових задумів. Вже давно Марта живе у Києві, але кожного року їде до рідної домівки.
Коломия, 2021