Один із варіантів значення слова «КАРНАВАЛ» – «корабель блазнів» (від латинського: Car Val). Проте зміст цього терміна значно ширший. Філософія культури трактує його як особливий тип світогляду, концепції буття, що дає можливість потрапити в інший час, виконати стрибок у наступний вимір.
У карнавалі реальність межує з фантазією, тут відбувається своєрідна гра, визначена у певний час заданістю поведінки учасників дійства. Це дає можливість зміщувати межі загальноприйнятого, як-от перетворювати блазня на короля і навпаки. Карнавал – це пошук неприкритої правди. У ньому, нехай на обмежений період, скасовуються звиклі норми поведінки і з’являється можливість критикувати та висміювати владу, людей при владі, суспільний устрій.
Поняття «карнавал» гострим стрижнем пронизує та з’єднує всі графічніцикли львівського художника Юрія Чаришнікова. Його пошуки можна порівняти з творчою енергією таких митців, як Ієронім Босх та Пітер Брейгель. З роботами цих майстрів у графіці Чаришнікова знаходимо певні паралелі. Намагання осмислити сутність буття, усвідомити його складність, унікальність у вічній суперечності минулого і прийдешнього, мудрого і безглуздого, трагічного і комічного, сформувало ключову ідею творчості митця у контексті набутків тих майстрів слова, до спадщини яких він звертався.
Вже у творах 1970-х років, що представлені на експозиції, віддзеркалений особливий зміст світобачення, в якому підкреслена складність взаємин художника з дійсністю. Відштовхуючись від літературного підмурівка, сміливо інтерпретуючи класику, митець поринає у простір, демонструючи у тодішньому загрузлому в рутині періоді високий ступінь внутрішньої свободи. У циклах «Пропаганда» та «Історія одного міста» засобами гротеску та химерності образів автор демонструє модель алогічності безглуздого у своїй закостенілості світу, ворожого людській природі – світу, що агресивно впихає людині зашкарублу систему взаємин та цінностей. Крізь художню метафору, гіперболізуючи сюжетну канву, крізь гострий гротеск, що межує з карикатурою, митець досягає надзвичайної виразності.
Створені майже півстоліття тому цикли сьогодні сприймаються особливо актуально. Лаконічність та місткість образів, якими митець плюндрує автократію та деспотизм, вражає: бездумні голови людей як жорсткі механізовані болванки, конструкції авторитарної машини у циклах «Пропаганда» та «Історія одного міста» ніби оживають у сучасному вимірі. Вже тоді художник передбачав масштабність майбутньої трагедії. Відштовхуючись від фальшивої дійсності, митець поринає разом з героєм циклу «Пригоди барона Мюнхгаузена» у фантазійний світ марення (1980-ті рр.). Подвиги незрівнянного вигадника Мюнхгаузена висвітлені митцем у несподіваному світлі: це своєрідна філософська притча, роздуми про драматичні зіткнення реального та уявного. Творче виображення, сфера мрій і уявлень, творення яскравого вигадливого світу рятують від життєвих суперечностей та несподіванок. Художник підіймає свого героя над прозою повсякденності.
Світ, що припинив свій поступальний логічний розвиток, знаходить відбиток у великому графічному циклі (60 автолітографій) до повістей Миколи Гоголя (1980-ті рр.). Інтерпретація творів письменника – це своєрідний палімпсест, у якому крізь графічні відображення висвітлюються контури, схеми та образи літературної підоснови. По суті, це парафраз світу Гоголя, що звучить у тональності останньої чверті XX століття. Формально твори цього циклу об’єднує не сюжетна лінія, а цілісне образне рішення, підпорядковане внутрішній логіці, яка відображає концепцію мислення художника. Схема просторової побудови базується на основі світоглядних категорій митця. Художник вибудовує систему координат: горизонтальне – це земне, матеріальне, підвладне часу; вертикальне – пласт духовної культури, шлях до Вічності.
Вигадливі уявлення образно-виражальної думки Чаришнікова перетнулися з парадоксальним баченням оточення самим Гоголем. Тема недосконалості світу, розриву та деструкції між суспільною системою та людиною проходить у графічних ілюстраціях крізь увесь гоголівський цикл. Світ зійшов зі звичного шляху, відбулося зіткнення хаосу та гармонії, Божественного і демонічного. Порушуючи рівновагу, демонічне виходить за власні межі, створюючи безлад у світі та породжуючи стихію і безумство.
У культурі Карнавалу ніщо не видається занадто потворним, безсоромним, трагічним. Однією зі значущих масок цих фестин є маска Смерті, але тут радикально зміщується її емоційне сприйняття: зі знаку «мінус» – на «плюс». Для Гоголя смерть – це також благо. У смерті письменник вбачав визволення від страждань та мук. Чаришніков у одній з ілюстрацій до гоголівських «Записок божевільного» зображує перевернуту головою донизу фігуру героя повісті. У цьому образі, розіп’ятому та зневаженому, як у стислій пружині, відчутна потенція до розпрямлення, до визволення. Цей емоційний типаж гранично розширює просторові межі, і час зникає. Йде відлік від сьогохвилинного через тисячоліття до Вічного. Життя – Смерть, Початок – Кінець – так відбувається нескінченний цикл перемін. Але у кожній чорно-білій композиції домінує сяюча чистота білого простору.
Однією з особливостей карнавальної традиції є акцентування окремих частин людського тіла, які відкриті для зовнішнього світу: «Світ охоплює тіло, а потім виринає з нього, або ж саме тіло випорпується у світ». Гоголь підхоплює цей імпульс Карнавалу. Так, образ особи, що не витримує розриву між особистим та реальним, зникає. На її місці виникає штамп, бездушна подоба, людська маска – ніс, що стає символічним образом – Носом. Її паралеллю виступає карнавальна маска лікаря від моровиці з характерним дзьобом замість носа – Dottore.
Графічна мова Юрія Чаришнікова систематизована та завершена. Їй властиві відкарбована пластичність та культура форми, філігранна обробка кожної деталі при цілісності загального. Художнє рішення гоголівського циклу підпорядковане єдиному завданню: визначити складність співвідношення матеріального і духовного, пересічного і піднесеного.
Твори сучасного мистецтва нерідко трактують у контексті відображення ідей, а не предметних форм. Однак для графічних робіт Юрія Чаришнікова притаманні вирази саме форми, життя якої активне і значуще, а її формотворення всебічно розкрите і сповнене внутрішньої драматургії. Натомість виношування ідеї продовжується у митця десятиліттями.
Так, упродовж двадцяти років, вже після переїзду в Америку, художник працював над графічним циклом «Корабель дурнів» (1990-ті – 2000-ні рр.) – оригінальної репліки на середньовічну поему Себастіана Бранта. Цій акварельній серії передували десятки рисунків. У роботах циклу автор веде діалог не лише з глядачем, але й зі самим собою: чи правильний життєвий шлях він обрав, на якому було зроблено стільки непоправних помилок? Завершені, підпорядковані єдиному задуму композиції вражають тонкою колористичною поліфонією, вивіреною структурою форми. Творчість художника набуває статус образотворчої тези: у світі забагато безумства, абсурду, відсутності сенсу в усьому.
Але перейшовши крізь самотність і відчай, через діалог з собою, митець вертається до утвердження нетлінних онтологічних та екзистенційних основ: Народження, Любов, Смерть, Творчість, Космос, Вічність. Ці нерозривні категорії виявляють себе у видимих оком формах, знаходячи свій вираз у циклі творів, присвячених В. А. Моцарту (2000-ні рр.).
Протягом першої чверті XXI століття художник неодноразово звертається до біблійної тематики, у першу чергу – до Книг Царів Старого Завіту (2000-ні рр.), а також до євангельських сюжетів. Філософсько-художнє сприйняття світу, творча аналітика складних онтологічних питань знайшли своє втілення в унікальних художніх образах. З’ясувати структуру явища, перетинів у ньому інтенції минулого, теперішнього та прийдешнього, визначити семантику буття у тканині сучасності – це завдання, притаманне великим майстрам, художник Юрій Чаришніков виконав.
На виставці представлені роботи зі збірки Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, збірки родини Юрія Чаришнікова, приватних колекцій Андрія Іонова, Юрія Сун-Чен-Лі та Поліни Сьомочкіної.
Ганна Банцекова,
куратор виставки