Палац Потоцьких

Палац Потоцьких – одна з найвизначніших пам’яток архітектури кінця ХІХ ст. в Україні та музейний підрозділ Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, де з 14 лютого 2007 р. представлена колекція європейського мистецтва XIV – XVIII ст.

Родина Потоцьких – надзвичайно багата, впливова і розгалужена родовита аристократія, що отримала шляхетство ще у середині ХІІ ст., залишила помітний слід в європейській історії, вплітаючись у її канву не лише завдяки матримоніальним союзам, а й персональним внескам у розвиток науки, літератури і мистецтва. Згадаймо хоча б Яна Непомука Потоцького, автора славнозвісного роману «Рукопис, знайдений у Сарагосі» або Миколая Василія Потоцького, мецената, завдяки якому Україна володіє єдиною у світі колекцією робіт феноменально талановитого скульптора епохи пізнього бароко Йоанна Ґеорга Пінзеля.

Палац був збудований на замовлення графа Альфреда ІІ Юзефа Потоцького, видатного політика Австро-Угорської імперії, кавалера орденів Залізної Корони, Золотого Руна, Святого Стефана, цісарського намісника Королівства Галичини і Володимирії у 1875–1883 рр.

Палац є чудовим прикладом зрілого історизму кінця ХІХ ст. Дослідники називають його «найбільш французьким за архітектурою» і це не дивно, адже автором проєкту був модний у той час паризький архітектор Луї Довернь (1854-1937).

Приводом для гордості є те, що для реалізації задуму запрошувати спеціалістів із-за кордону не довелося: зводила палац проєктно-будівельна спілка Юліана Цибульського та Людвіка Бальдвіна-Рамулти. Роботи з декорування палацового ансамблю виконала львівська фірма, яку очолював знаний скульптор Леонард Марконі та його учень Петро Віталіс Герасимович. Над оздобленням споруди працював талановитий майстер Ян Дашек, фірма якого виконала усі види слюсарних, художніх ковальських робіт і литво.

Величний палац – резиденція цісарського намісника у столичному Лембергу, незмінно привертає до себе увагу ще й тим, як структурує простір довкола: напівпрозора огорожа з високими воротами, декорованими вензелем Альфреда ІІ Потоцького й графською короною, дозволяє без перешкод милуватися архітектурним ансамблем і просторим подвір’ям, де могли водночас вільно розминутися вісім карет. Гості, які мали нагоду побувати у палаці, милувалися французьким регулярним садом, розташованим позаду, з чудовими квітниками й рідкісними породами дерев (єдина у Львові мета-секвоя і зараз прикрашає одну з його центральних алей).

Сьогодні для відвідувачів відкриті палацові інтер’єри першого поверху – анфілади салонів у стилі Людовіка XVI. До них належать елегантний неорокайльний Вітальний салон із виходом на терасу, з вишуканим поєднанням боазері кольору старої слонової кістки, білосніжного декору і золотистих шовкових шпалер. Зелений салон з дверима прихованого монтажу, де до сьогодні відбуваються зустрічі на найвищому рівні. Музичний або Червоний салон із каміном з білого каррарського мармуру, мідними накладними прикрасами і надзвичайно багатою неокласичною золоченою ліпниною. Також неповторний Бальний або Білий салон зі стінами у техніці стюко і дзеркалами у фігурних бронзових рамах з визолоченою ліпниною із зображеннями музичних інструментів. Бенкетний або Бірюзовий салон, усі стіни і стеля якого вкриті декором з атрибутами мисливства, рибальства й дарів природи. Незвичним доповненням багато декорованого каміна з яшми та мармуру є олійна картина на полотні «Натюрморт із квітами і червоним папугою», якою милувалися ще Потоцькі.

Інтер’єри салонів, наповнені меблевими гарнітурами і предметами декоративно-ужиткового мистецтва з колекції Галереї, відтворюють атмосферу палацу кінця ХІХ – початку ХХ ст. й дають наочне уявлення про стиль і спосіб життя галицької аристократії.

В одинадцяти залах другого поверху експонується одна з кращих у Східній Європі мистецьких колекцій, перш за все живопису. Побудована за географічно-хронологічним принципом, експозиція ознайомлює з творами українських, польських, чеських, угорських, австрійських, німецьких, нідерландських (фламандських і голландських), італійських, французьких та іспанських майстрів.

Окрім шедеврів таких визнаних художників, як Тіціан, Якопо Цуккі, Софонісба Ангіссола, Жорж де Латур, Хосе де Рібера, Герріт ван Гонтгорст, Франсуа Жерар та багатьох інших, на глядача чекає зустріч із роботами менш відомих, проте не менш талановитих митців, неквапливе споглядання яких дарує витончену насолоду і шляхетний післясмак дотику до високого мистецтва.

Учнівська екскурсія в Палаці Потоцьких: "У світі замків і палаців: як жили лицарі і дами у давнину". Детальніше тут

Potocki Palace

Potocki Palace is one of Ukraine’s most significant architectural monuments of the late 19th century. Being a department of Borys Voznytskyi Lviv National Art Gallery, Potocki Palace houses the Museum of European Art of the 14th–18th centuries, which was opened on February 14, 2007.

The Potocki family received nobility during the first crusades in the middle of the 12th century. They belonged to the branched traditional aristocracy and were considered a highly wealthy and influential family in society. The Potockis made their mark on European history not only through matrimonial unions but also through personal contributions to the development of science, literature, and art. Among their well-known representatives was Jan Nepomucen Potocki, the author of the famous novel "The Manuscript Found in Saragossa". Equally renowned was Mikolaj Bazyli Potocki, a major patron of the arts. Thanks to him, Ukraine has the world’s only collection of works by Johann Georg Pinsel, a phenomenally talented late Baroque sculptor.

The palace was built at the request of Count Alfred II Jozef Potocki, a prominent politician of the Austro-Hungarian Empire, Knight of the Orders of the Golden Fleece, St. Stephen, and the Iron Crown, and the imperial governor of the Kingdom of Galicia and Lodomeria from 1875 to 1883.

The palace is an excellent example of the mature Historicist style of the late 19th century. The researchers describe it as "the most French in architecture", which is not surprising, as the author of the project was Louis Dauvergne (1854-1937), a fashionable Parisian architect.

To implement the plan, there was no need to invite specialists from other countries. The palace was built by the design and construction union of Juliusz Cybulski and Ludwik Baldwin-Ramult, while the Lviv firm run by the famous sculptor Leonard Marconi and his student Piotr Harasimowicz embellished the building ensemble. And finally, Jan Daschek, whose company performed all types of metalwork, including artistic blacksmithing and casting, worked on the building's decoration.

Situated in the metropolitan Lemberg, the imperial governor’s majestic palace invariably attracts attention by structuring the surrounding space. One can freely admire the architectural ensemble as well as its spacious yard, where eight carriages could easily pass each other at the same time, through a forged sectional fence and a high gate decorated with Alfred II Potocki’s monogram and the count's crown. Guests who were able to visit the palace enjoyed the view of the French regular garden planted behind the building as well as beautiful flower beds and rare tree species. The only meta-redwood in Lviv still adorns one of its central alleys.

Nowadays, the palace interiors of the ground floor—salons enfilades in Louis XVI style—are open to visitors. They include Central Hall, Green Hall, Concert or Red Hall, Ballroom or White Hall, and Banquet or Blue Hall.

An elegant neo-rocaille Central Hall with the terrace access combines exquisite old ivory boiseries with snow-white decor and gold silk wallpapers. Green Hall with a hidden installation door is no less magnificent. Even today, high-level meetings continue to take place there. In Concert or Red Hall one can see a white Carrara marble fireplace, copper overlay decorations, and gorgeous neoclassical gilded stucco. A unique Ballroom or White Hall features walls in the stucco technique as well as mirrors in openwork bronze frames with gilded stucco and images of musical instruments. The walls and the ceiling of Banquet or Blue Hall are decorated with hunting, fishing, and nature’s gifts attributes. An oil painting "Still Life with Flowers and a Red Parrot" that was once admired by the Potocki family is an unusual addition to the richly decorated fireplace made of jasper and marble.

The interiors of the salons, filled with furniture sets and decorative and applied art items from the Gallery’s collection, recreate not only the atmosphere of the palace of the late 19th and early 20th centuries but also give a clear idea of the style and way of life of the Galician aristocracy.

One of the best art collections in Eastern Europe, particularly paintings, is housed in the eleven halls on the first floor. The exhibition, which is organised geographically and chronologically, features works by Ukrainian, Polish, Czech, Hungarian, Austrian, German, Italian, French, and Spanish artists.

The visitors can enjoy the masterpieces by Titian, Jacopo Zucchi, Sofonisba Anguissola, as well as Georges de La Tour, Jose de Ribera, Gerard van Honthorst, Francois Gerard, and many others. In addition, the audience has an excellent opportunity to become acquainted with less famous but no less talented artists. The unhurried contemplation of their works provide a refined pleasure and a noble aftertaste of touch to the high art.

Pałac Potockich

Pałac Potockich jest jednym z najznamienitszych zabytków architektury z końca XIX wieku w Ukrainie oraz oddziałem Lwowskiej Narodowej Galerii Sztuk Pięknych imienia B. Woznyckiego, w którym od 14 lutego 2007 roku prezentowana jest kolekcja sztuki europejskiej XIV ‒ XVIII wieku.

Rodzina Potockich to niezwykle bogata, wpływowa i rozgałęziona szlachecka arystokracja, która otrzymała szlachectwo jeszcze w połowie XII wieku, pozostawiła znaczący ślad w historii Europy, wplatając się w jej kanwę nie tylko dzięki małżeństwom, ale i osobistym wkładom w rozwój nauki, literatury i sztuki. Przypomnijmy choćby Jana Nepomucena Potockiego, autora słynnej powieśc „Rękopis znaleziony w Saragossie” lub Mikołaja Potockiego, mecenasa, dzięki któremu Ukraina posiada jedyną na świecie kolekcję dzieł genialnie utalentowanego rzeźbiarza epoki późnego baroku Jana Jerzego Pinzla.

Pałac został zbudowany na zamówienie hrabiego Alfreda II Józefa Potockiego, wybitnego polityka Austro-Węgierskiej Monarchii, kawalera orderów Żelaznej Korony, Złotego Runa, Świętego Stefana, namiestnika cesarskiego Królestwa Galicji i Lodomerii w latach 1875–1883.

Pałac jest wspaniałym przykładem dojrzałego historyzmu końca XIX wieku. Badacze nazywają go „najbardziej francuskim pod względem architektury” i to nie bez powodu, ponieważ autorem projektu był modny w tym czasie paryski architekt Louis Dauvergne (1854‒1937).

Powodem do dumy jest to, że do realizacji zamysłu nie trzeba było zapraszać specjalistów z zagranicy: pałac wzniósł zespół projektowo-budowlany Juliana Cybulskiego i Ludwika Baldwina-Ramułty. Prace związane z dekoracją pałacowego zespołu wykonała lwowska firma, którą kierował znany rzeźbiarz Leonard Marconi i jego uczeń Piotr Witalis Harasimowicz. Nad wystrojem budynku pracował utalentowany mistrz Jan Daszek, którego firma wykonała wszelkiego rodzaju prace ślusarskie, artystyczne kowalskie i odlewnictwo.

Wspaniały pałac – rezydencja cesarskiego namiestnika w stolicy Lembergu, niezmiennie przyciąga uwagę również tym, jak strukturyzuje przestrzeń wokół: półprzezroczyste ogrodzenie z wysokimi bramami, ozdobionymi monogramem Alfreda II Potockiego i koroną hrabiowską, pozwala bez przeszkód podziwiać zespół architektoniczny i rozległy dziedziniec, na którym mogło jednocześnie swobodnie minąć się osiem powozów. Goście, którzy mieli okazję odwiedzić pałac, zachwycali się francuskim ogrodem regularnym, położonym z tyłu, z cudownymi kwietnikami i rzadkimi gatunkami drzew (jedyna we Lwowie metasekwoia i do dziś zdobi jedną z jego centralnych alejek).

Dziś dla zwiedzających udostępnione są pałacowe wnętrza parteru – anfilady salonów w stylu Ludwika XVI. Do nich należą elegancki neorokokowy Salon Witalny z wyjściem na taras, z wyrafinowanym połączeniem boazerii o kolorze kości słoniowej, białego dekoru i złotych jedwabnych tapet. Zielony salon z drzwiami ukrytymi w ścianie, gdzie do dziś odbywają się spotkania na najwyższym szczeblu. Salon Muzyczny lub Czerwony z kominkiem z białego marmuru karraryjskiego, miedzianymi ozdobami nakładanymi i niezwykle bogatą neoklasyczną sztukaterią złoconą. Także niepowtarzalny Salon Balowy lub Biały ze ścianami w technice sztukateryjnej i lustrami w figurowych ramach brązowych z wyzłacaną sztukaterią z wizerunkami instrumentów muzycznych. Salon Bankietowy lub Turkusowy, którego wszystkie ściany i sufit pokryte są dekoracją z atrybutami łowiectwa, rybołówstwa i darów natury. Niezwykłym uzupełnieniem bogato zdobionego kominka z jaspisu i marmuru jest olejny obraz na płótnie „Martwa natura z kwiatami i czerwoną papugą”, którym zachwycali się jeszcze Potoccy.

Wnętrza sal, wypełnione kompletami mebli oraz przedmiotami sztuki dekoracyjnej i użytkowej ze zbiorów Galerii, odwzorowują atmosferę pałacu z końca XIX – początku XX wieku oraz dają wizualne przedstawienie stylu i sposobu życia galicyjskiej arystokracji.

W jedenastu salach pierwszego piętra prezentowana jest jedna z najlepszych kolekcji dzieł sztuki w Europie Wschodniej, przede wszystkim malarstwa. Zbudowana według zasady geograficzno-chronologicznej, ekspozycja prezentuje dzieła mistrzów ukraińskich, polskich, czeskich, węgierskich, austriackich, niemieckich, holenderskich (flamandzkich), włoskich, francuskich i hiszpańskich.

Oprócz arcydzieł tak uznanych artystów, jak Tycjan, Jacopo Zucchi, Sofonisba Anguissola, Georges de La Tour, Jusepe de Ribera, Gerrit van Honthorst, François Gérard i wielu innych, zwiedzający może zobaczyć dzieła mniej znanych, ale nie mniej utalentowanych artystów, których niespieszna kontemplacja daje wyrafinowaną przyjemność i szlachetny posmak dotyku wzruszającej sztuki wysokiej.

قصر بوتوتسكي

يعد قصر بوتوتسكي: أحد أهم المعالم المعمارية في نهاية القرن التاسع عشر الميلادي في أوكرانيا.

في 14 شباط/ فبراير من عام 2007م تم في هذا القصر تقديم عروض لمجموعة من التحف الفنية الأوروبية في القرنين الرابع عشر والثامن عشر بالتعاون مع قسم المتاحف في المعرض الوطني للفنون في لفيف والذي يحمل اسم ب. ه. فوزنيتسكي.

عائلة بوتوتسكي صاحبة هذه القصر، عائلة استقراطية نبيلة غنية، كانت ذات تأثير واسع النطاق، وقد نالت النّبالة في منتصف القرن الثاني عشر الميلادي، وتركت بصمة ملحوظة في التاريخ الأوروبي، ونسجت بسبب الزيجات علاقات مع العائلات الأوروبية الأرستقراطية الأخرى.

كما ساهم عدد من أفراد هذه العائلة في تطوير العلوم والأدب والفن، دعونا نستذكر منهم النبيل يان نيبوموك بوتوتسكي (1815- 1761م) مؤلف رواية "مخطوطة وجدت في سرقسطة"، وكذلك النبيل الفارس ميكولا فاسيل بوتوتسكي (1707- 1782م)، والذي ترك عدد من أعمال النحت للفنان يوهان جورج بينسل (1707- 1761م).

بني قصر بوتوتسكي بأمر من الكونت ألفريد الثاني جوزيف بوتوتسكي، وهو سياسي بارز في الإمبراطورية النمساوية المجرية، وحاكم أراضي مملكة غاليسيا وفلاديمير بين عامي 1875- 1883م.

القصر هو مثال رائع لفن العمارة التاريخية في نهاية القرن التاسع عشر، ويطلق عليه الباحثون "القصر الأكثر فرنسية من حيث الهندسة المعمارية"، وهذا ليس غريبا إذا علمنا أن المشرف على المشروع هو المعماري الفرنسي الشهير لويس دوفيرني (1854- 1937م).

والذي يدعو للفخر أنه تم بناء قصر بوتوتسكي بأيدٍ محلية، فقد تم بناء القصر من جانب جمعية التصميم والبناء لجوليان تسيبولسكي ولودفيك بالدوين- رامولتا، ومن نفذ أعمال الزخرفة هي شركة لفيف التي يرأسها النحات الشهير ماركوني وتلميذه بيترو فيتالس جيراسيموفيتش، وقد قام الحرفي الموهوب جان داشيك على زخرفة المبنى والذي قامت شركته بجميع الأعمال المعدنية والصب والحدادة الفنية.

القصر الكبير هو مقر إقامة الحاكم الإمبراطوري في العاصمة ليمبيرغ (لفيف)، ومما يجذب الإنتباه الفضاء و الساحة المحيطة بالقصر: سياج شفاف به بوابات عالية مزينة بحرف واحد لأفريد الثاني بوتوتسكي وتاج الكونت، والفناء الفسيح حيث يمكن لثماني عربات بالمرور بحرية في نفس الوقت.

ويمكن للضيوف زيارة الحديقة الفرنسية الواقعة خلف القصر، مع الزهور الرائعة والأشجار النادرة فيها.

التصميمات الداخلية للقصر في الطابق الأول مفتوحة للزوار اليوم، وهي عبارة عن مجموعة من الصالونات على الطراز المعماري للملك لويس السادس عشر، وتشمل غرفة المعيشة الأنيقة مع إمكانية الوصول إلى الشرفة، هذا مع مزيج رائع من الألواح العاجية القديمة والديكور الأبيض الثلجي وورق الحائط الحريري الذهبي.

والصالون الأخضر بأبواب تركيب مخفية، حيث تعقد إجتماعات على أعلى مستوى حتى يومنا هذا، أما الصالون الأحمر فهو يحوي مدفأة بيضاء من الرخام الفخم، مع تطعيمات نحاسية وقوالب غنية بالذهب الكلاسيكي الحديث. والصالون الأبيض ذو الجدران الجصية والمرايا ذات الإطارات البرونزية مجسمة مع جص مذهب وصور لآلات موسيقية. ثم صالون الولائم أو الصالون الفيروزي وهذا الصالون جميع جدرانه مزينة بعروض الصيد البري وصيد الأسماك والمناظر الطبيعية الجميلة إضافة إلى المدفأة الغنية بالزخارف والمصنوعة من الرخام واللوحات الزيتية التي تزين المكان.

تعيد التصميمات الداخلية للصالونات والمليئة بالأثاث والأشياء ذات الفن الفاخر، خلق جو القصر في أواخر القرن التاسع عشر وأوائل القرن العشرين. وإعطاء فكرة واضحة عن أسلوب وحياة الطبقة الإستقراطية في غاليسيا.

وعلى الطابق الثاني تعرض إحدى أفضل المجموعات الفنية في أوروبا الشرقية، وهي لوحات بشكل أساسي في القاعة الحادية عشر، ويقدم المعرض أعمال فنية لأساتذة أوكران وبولنديين وتشيك ومجريين ونمساويين وألمان وهولنديين وإسبان وغيرهم، أمثال: تيتيان فيتشيللو، وياكوب زوتشي، وسوفونيسبا أنهويسولا، وجورج دي لاتور، وخوسي دي ريبيرا، وجيرارت فان هونثورست، وفرانسوا جيرارد ، وغيرهم. وبالإمكان الإستمتاع في تأمل أعمالهم الراقية على مهل.