В 2023 році ми би відзначали 76-річницю з дня народження Галини Зубченко (30.01.1947 – 11.10.2021). Минув рік, як відійшла у Вічність ця талановита художниця – майстриня живопису та графіки, декоративного текстилю, викладачка композиції кафедри моделювання одягу Львівської національної академії мистецтв. Мисткиня залишила по собі значний творчий спадок: живописні роботи, рисунки, батики, колажі, експериментальний текстиль, творчі та наукові розробки.
Навіть при недовгому спілкуванні Галина Вікторівна одразу привертала до себе увагу як особистість, а її творчість значною мірою співвідноситься з індивідуальними якостями, особливим внутрішнім світом цієї людини.
Світ Галини Зубченко – це світ перетворювача та естета з одного боку, а з іншого – особи, гранично уважної до людей, до деталей побуту. Саме вона виступала як хранителька традиції у широкому розумінні цього слова.
Себе, як зрілу сформовану художницю, Галина розкрила ще на початку 1980-х років. Відомі львівські митці Вітольд Манастирський, Олег Мінько, Любомир Медвідь, Микола Андрущенко, Генрієтта Левицька відзначали самобутній талант молодшої колеги.
Пізніше, у 1998 році, за ініціативою директора Львівської картинної галереї Бориса Возницького (тепер – Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького) відкрилася виставка члена Спілки художників України, приват-доцента Львівської національної академії мистецтв Галини Зубченко. Згодом відбулося десять персональних виставок художниці у галереях та музеях України, Польщі, Швейцарії. Роботи мисткині зберігаються в галереях та приватних колекціях країн Європи, США, Ізраїлю, а також у збірці ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького.
Етап становлення художниці не був довготривалим: її творчий метод сформувався на самому початку навчання у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1967–1972). Своїм вчителем-наставником Галина вважала Г. Левицьку, яка надала їй творчої наснаги. Спочатку молода авторка віддавала перевагу живопису, пізніше – розпису на тканині (батик) та авангардному текстилю. Паралельно художниця створює серію живописних та графічних портретів.
Улюбленим жанром Г. Зубченко був натюрморт. Несподівано вона відкрила для себе метафізику світу конкретних предметів. Старовинні речі, як відголоски минувшини, як пам’ять про людей, що зберегли тепло своєї присутності, оживають у її полотнах. У творах, одночасно глибоких та вишуканих, знайшло відображення вивчення творчості європейських майстрів натюрморту голландських та іспанських художників Пітера Класа, Юріана ван Стрека, Бонавентури Беттера, Вілема Калфа, Антоніо Переди, Франциско Сурбарана, а також, як відзначала сама художниця, галицьких майстрів «картин-оманок» XVIII ст. Акумулюючи художній досвід, переосмислюючи творчість старих майстрів, Галина Зубченко демонструє проникливе бачення матеріального світу. Її камерні полотна притягують увагу, відзначаються особливою чарівністю. Художниця закликає вдивлятися у кожну деталь композиції, проробляючи поверхню полотна, застосовує майже забутий тоді живописний прийом – лесирування (глізаль). Так творили класики цього жанру. Від старих майстрів мисткиня переймає кольороподіл, вловлюючи рух ледь помітного мазка на полотні. Її живопис багатошаровий. Засіб темперного лесування ускладнює та збагачує колористичну гаму, підсилюючи гру світла й тіні у формах предметів та драперій. У камерних творах Галина Зубченко досягає неабиякої сили світла та кольору.
Натюрморти, 1980-ті рр.
пресований картон, темпера
Старий млинок Гранат на червоному Осінній натюрморт
Натюрморт зі стародруком Кавник і цукерничка Натюрморт з книгою
Зовсім по-іншому розкривається творча самобутність Галини у її розписах по тканині (батик). У цій техніці художниця створила окремі цикли творів: «Львів» (1998–99 рр.), «Гуцульські наречені» (2000–2006 рр.), «Ангеліана» (2002–2004 рр.), «Українська симфонія» (2005–2008 рр.).
У серії робіт «Гуцульські наречені» виразно проявляється характерна особливість творчості авторки: художнє переживання у контексті національної міфологізації дійсності. Діалог майстра з фольклором, з етнографічною спадщиною України дають поштовх до яскравого спалаху творчої енергії. Кожен твір цього великого циклу (понад двадцять робіт) у різноманітних варіаціях формує узагальнений образ «квітучої України». Змістовний код циклу насамперед апелює до народного першоджерела: «Наречена місяця», Наречена сонця – «Сонячівна», «Маківна», «Птахівна». Наречені у національних строях мають пишні вінки з квітів – із соняшників, лілій або з фантастичних букетів: з маків, птахів, писанок. Вони уособлюють сили природи. Образи наречених, сповнених магією, навіяні прадавнім образом Берегині – жіночого оберегу, який захищає саму жінку, її родину, дім, все, що її оточує навколо на рідній землі.
Колористичне рішення творів циклу має не тільки емоційно-естетичне наповнення, але також символічну складову. Крім того, художниця звертається до конкретної кольорової метафори: теплі золотисто-вохристі тони («Сонячівна»), холодна блакитно-сіра гама («Наречена місяця») визначають змістовне прочитання творів. Долі у дівчат-наречених різні: від теплої, сонячної, квітучої до трагічної, одинокої, психологічно холодної.
Гуцульські наречені, 1996
бавовна, холодний батик, анілінові фарби
Птахівна Сонячівна Птахівна - ІІ Місячна наречена
Метафоричність художньої мови Г. Зубченко у повному обсязі розкривається у циклі «Львів» – серії творів, виконаних у техніці холодного батика. Це роботи «Львівська катедра», триптих «Леви, що крокують містом», «Бернардинський собор». Улюблене місто, в якому народилася Галина, вчилася, сформувалася як особистість та художниця, представлене майстринею як живе розумне єство, різне за настроєм (похмуро-дощове чи сонячно-радісне), але завжди прекрасне. Місто цілком розпізнаване як реально існуюче, з його старовинними вулицями, площами, соборами і кам’яницями.
Художниця, вільно використовуючи образотворчі засоби, досягає не тільки вражаючої виразності, але й фантастично перетворює дійсність. Відбувається дивовижне суміщення планів. Стародавні кам’яниці, що прилягають до Латинської катедри, фланкують знаменитий собор впритул до стін храму. Діється трансформація масштабів реального: ліхтарі на Ринку стають більшими від віконних обрамувань та порталів брам. Бруківка вулиць, викладена характерним радіальним візерунком, віддзеркалена у небі, стає більшою і значимішою від ліхтарів. Авторка свідомо порушує звичні пропорції: скульптури левів біля міської ратуші виростають майже до рівня кам’яниць. Місто виходить за межі реального сприйняття та на певний час перевтілюється, одухотворюється. Так леви, обереги міста і його символи, раптово оживають та вільно крокують старовинною площею. Залите яскравими золотистими сонячними променями місто отримує ще один додатковий штрих. Художниця використовує пряму кольорову метафору: твір вбирає колористичну та змістовну національну символіку – кольори України.
Місто, яке запрошує і вітає. Триптих, 2000-і рр.
бавовна, холодний батик, анілінові фарби
Леви, які крокують Львовом Леви, які крокують Львовом Ліхтар на Ринку
З попереднім циклом пов’язаний наступний – «Ангеліана». Місто наділене трепетною душею. Його genius loci – у довірі до людей, душа міста втілена в Ангела-хоронителя, який вільно сидить на куполі собору, що нагадує земну кулю. Ангел з опущеними донизу крилами оглядає місто, яке вирує у космосі (робота «Ангел над містом»).
До цієї ж серії належать твори «Ангел-хоронитель Львова» та «Споглядання». У просторі твору «Споглядання» глядач перебуває ніби всередині. Це надає роботі вигадливий ракурс, коли і місто, і ангела глядач сприймає одночасно і згори, і знизу. Композиція побудована по діагоналі. Кружляючи до неба, міські храми прорізають мерехтливий простір – при цьому зникає відчуття часу, стираються грані між сучасним, минулим і майбутнім. Художниця сприймає Час як категорію Вічності.
У роботі «Ангел-хоронитель Львова» авторка свідомо нівелює тло, що призводить до дематеріалізації простору картини. В такий спосіб художниця прагне конденсувати Час, підкреслити його присутність у композиціях у новому звучанні. Розкривається тема часових зв’язків, коли одна мить, не зупиняючись, перетікає в іншу, коли череда подій не вичерпується.
З серії «Ангеліана», 2000-2006 рр.
бавовна, холодний батик, анілінові фарби
Ангел – хоронитель Львова
У циклі «Ангели» оживають орнаменти української писанки – коди Землі, нескінченності, солярні знаки.
У невеликих за форматом композиціях художниця досягає складного тонального рішення. Висока живописна культура виявлена в особливому звучанні кольорів – від приглушених до дзвінких, від монохромних до поліхромних, від напружених та похмурих до спокійних та лагідних. Колір набирає безлічі відтінків і тональних переходів. В образній символіці синтезовано високий духовний стан творів художниці.
Невипадково роботи з серії «Ангеліана» у польському конкурсі «Сакра-Арт» 2004 року були удостоєні першої премії та медалі з Ватикану. Напис на медалі говорить: «Творцям ангелів – вдячний Папа».
Щирою любов’ю до рідного краю сповнений цикл творів «Українська симфонія». На повний голос тут звучить гімн українській жінці – її красі, духовності, величі. Тема материнства провідна у цьому багатоголоссі. Сама художниця так схарактеризувала цей цикл: «Ця серія народжує образи Матері та Дитини, що емоційно сходить до рівня ікони».
Декоративно-площинна живописно-пластична система, умовність технічних прийомів робіт можна порівняти з умовністю формально-просторової побудови ікони. Кольорова гама творів цієї серії співпадає з колористикою ікон. Так, блакитно-синя та золотисто-вохриста гами з вкрапленням краплачних акцентів у роботі «Українська Мадонна» повторює колористику українських ікон богородичного типу. Але, як відзначала сама мисткиня, – «символіка (німбів) у мене інша, має інше значення: кожна мати – свята по відношенню до своєї дитини, а дитина – це непорочний світ». За лапідарною формально-пластичною схемою прочитується високий піднесений зміст, а сам цикл викликає натхнення та одухотворене споглядання, як перед сакральними творами.
Тканина у розписах Г. Зубченко як жива істота реагує на доторкання пензля. Вона вбирає в себе радість фарб та символіку українського орнаменту. Батики художниці – це особливий поетичний світ, що запрошує до споглядання та діалогу.
Бережливе ставлення до оточуючого світу, органічне почуття єдності, гармонія кольору й форми, багатство образотворчої мови – все це залишає в душі відчуття просвітлення від спілкування з творами мисткині. Сприймаючи їх як продовження багатовічної традиції, ми відчуваємо причетність до великих творів минулого, з якими роботи Галини Зубченко хотілося б поставити в єдиний корпусний ряд.
Прагнення об’єднати сучасне бачення світу з ретроспективними орієнтирами – цю рису творчості художниці можна виділити як одну з тенденцій в українському мистецтві кінця ХІХ – початку ХХІ століття.
Серія «Українська симфонія», 1996
бавовна, хол. батік
Писанкова осінь Колискова
Анна Банцекова,
кандидатка мистецтвознавства,
провідна зберігачка фонду графіки
ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького