Маємо честь запросити вас до Підгорецького замку, де з 16 червня до 15 серпня триватиме виставковий проект Влади Ралко та Володимира Буднікова «Перемога — тріумф — відпочинок».
«…Проект «Перемога — тріумф — відпочинок» реалізовується в певній оправі, яку ми банально окреслюємо як Підгорецький замок. Однак Підгорецький замок – це дуже складний культурний комплекс, щось на кшталт багатошарового конструкту, всередині якого мало б критися щось найбільш істотне. Першою лінією «оборони» того, що криється всередині, є парк, який будучи культурним, о-своєним простором, відділяє замок від дикості і загрози – від лісу. О-своєний означає о-люднений, свій, потульний, інтимний, людський… Другу лінію оборони о-своєного простору складають мури замку – за ними о-людненості, о-своєності, потульності, інтимності ще більше… Третю лінію оборони складають стіни палацу, що ховається в замку – за ними о-людненість, о-своєність, потульність, інтимність майже повна – це вже «дім» – одна з великих ілюзій людини. <…>
Отож у цьому проекті нам презентується дикий, не-о-своєний окіл довкола – обшир страху та загрози, о-культурений, приборканий парк, замок з його мурами та оборонцями, схований у замку палац з криптобароковими полотнами Володимира Буднікова, що неначе «боронять» замок, і залою з столом – престолом – з «поданими» на розмальованих Владою Ралко тарелях «стравами». Це як шкатулка в шкатулці, яка криє в собі ще одну шкатулку. <…>
Людина все життя розпачливо шукає того остаточного порятунку, остаточного прихистку – спасіння. Чи має вона тут, у цій пущі, якісь гарантії щодо цього? Аж ніяк. Однак відчайдушно прагне цього спасіння. Хоча не завжди і не щодня, звісно. Більшу частину свого життя вона проводить у тумані буденності. Може і на щастя, бо постійне перебування в усвідомленні своєї смертності призвело б до божевілля – далеко не кожен може жити дивлячись на щодень в очі безодні…
Та чи є той порятунок взагалі, якщо навіть сповнити все те, що, як передбачено, має бути сповнене? Хтось вірить. Хтось ні. Хоч було сказано «споживайте, це тіло Моє. …пийте з неї всі, бо це кров Моя»…»
Тарас Возняк «Розгорнута метафора Володимира Буднікова та Влади Ралко»
«…Виставку сплановано як варіант внутрішнього оздоблення замку чи радше як утопічний проєкт, фантазію на тему інтер’єру споруди, яка перебувала у славі, руйнувалася, занепадала, перебудовувалася та змінювала призначення стільки разів, що перетворилася на примару з багатьма обличчями та неможливістю виділити якесь одне як справжнє або найбільш прийнятне для реконструкції. <…>
Структурно виставка влаштована мов череда відлунь, де кожен елемент запропонованого внутрішнього оздоблення містить власну протилежність або натякає на неї. Експозиційним принципом виступає будова барокового театру, коли сюжетна тканина зауважує дійсність з огляду на її відповідність до сукупності елементів картини світу, які своєю чергою самі стають алегоричними персонажами барокового дійства. Порожня біла нутрина замку стала чимось на кшталт терену, де будь-яка історична реальність може виступити своєрідною проєкцією іншої, а взаємодія їх усіх утворює бурхливе барокове сум’яття. Простір наче втратив можливість належати часові, висячи у безчассі, – то ж його необхідно розіграти як сцену.»
Влада Ралко «Перемога – тріумф – відпочинок»