Музей-заповідник «Олеський замок»

Витоки історії Олеського замку можуть сягати часів правління останніх галицько-волинських князів – Андрія (?–1323) або Лева ІІ (?–1323), синів Юрія Львовича. У «Хроніці Олеська» Садок Баронч (1814–1892) подав відомості, що Олеський замок згаданий у 1327 р., коли ним володів князь Юрій ІІ (1298–1340). Після захоплення Галичини військами польського короля Казимира ІІІ (1310–1370), за Олеський замок майже сто років (1349–1441) велася збройна боротьба між русинами, литовцями, поляками та угорцями. Події цього часу зафіксовані у документах від 1366 р., 1370–1380-х рр., 1431–1432-х рр.

На початках замок був оборонною спорудою овальної форми.

1441 р. власником Олеського замку став Ян з Сенна (?–1477). Нащадки Яна Сенінського почали називатись Олеськими. Внаслідок заповітів та укладених шлюбів Олеський замок у XVI ст. поділили на дві частини. Твердинею володіли Гербурти, Каменецькі, Васічинські, Даниловичі, Жолкевські.

На початку XVII ст. Олеський замок був власністю Івана Даниловича (1570–1628) гербу Сас, на той час крайчого коронного (1600). Саме тоді на службу до Івана Даниловича із Жовкви прибув шляхтич Михайло Хмель, батько майбутнього гетьмана України Богдана Хмельницького. І. Данилович розбудував Олеський замок, перетворивши його архітектоніку на палац-фортецю. У 1628–1636-х рр. Олеським замком володів Станіслав Данилович, син Івана.

1637–1682 рр. – Олеський замок належав магнатам Конєцпольським.

Документально підтверджено, що власницею Олеського замку у травні 1682 р. стала дружина короля Речі Посполитої, француженка, Марія Казимира (1641–1716) (Marie Casimire Louise de La Grange d'Arquien). Усупереч різним гіпотезам і твердженням, Ян ІІІ Собеський (1629, Олесько – 1696) не володів Олеським замком, хоча це було його родинне гніздо. Інтер’єр замку цього періоду відповідав королівській резиденції.

1719 р. королевич Якуб Людвік Собеський за згодою свого брата Константина Владислава продав Олеський замок Станіславу Матвію Жевуському (1642–1728), воєводі подільському, гетьману великому коронному. 1728 р. Олеський замок перейшов у власність його старшого сина Юзефа Северина Жевуського (?–1755), референдарія коронного. Інтер’єр замку того часу можна охарактеризувати як розкішний палац.

1755 р. власником Олеського замку став його брат Вацлав Петро Жевуський (1706–1779), на той час воєвода подільський. Твори мистецтва з Олеського замку поступово перевозять у сусідній Підгорецький замок. У 1779–1787-х рр. Олеським замком володів син В. П. Жевуського – Северин Жевуський (1743–1811).

1796 р. Олеський замок та Северинку на аукціоні купив Александр Зелінський (бл. 1755–1821), підкоморій нурський. Остання власниця Олеського замку – Софія Літинська, донька Войцеха та Дизми Літинських. За часів її володіння Олеський замок перетворився на руїну.

1882 р., з ініціативи маршалка крайового Миколи Зиблікевича, було створено Товариство опіки над замком в Олеську, яке 21.11.1882 р. викупило замок у Софії Літинської. 10.01.1890 р. рішенням сейму його передано державі. Тривалі реставраційні роботи перервала Перша світова війна. У Другу світову війну замок зазнав значних втрат. Окрім того у 1950-х рр., згідно з офіційною версією, у замок попала блискавка, пожежа тривала кілька днів. Вогонь знищив усі дерев’яні перекриття, підлоги, залишки меблів тощо.

Після пожежі місцеві партійці тодішнього Олеського району, вирішили розібрати мури Олеського замку, а камінь та цеглу використати на будівництві корівників та свинарників. Цілковитому знищенню Олеського замку перешкодив Андрій Шуляр (1918–2010), начальник управління зі справ будівництва та архітектури Львівського облвиконкому, головний архітектор Львівської області (1953-1980). Він домігся, щоб будівлю взяли під охорону, накрили дахи та провели первинні ремонтно-реставраційні роботи в замку.

З 1954 р. приступили до створення проекту реставрації, а 1958 р. почалися будівельні роботи, в основному завершені до 1965 р. Були плани пристосування замку під дім відпочинку.

На початку 1970 р. у замкових приміщеннях вирішили створити відділ Львівської картинної галереї – музей «Олеський замок». До створення музею долучились відомі постаті: Андрій Шуляр, Борис Возницький, Володимир Овсійчук, Іван Могитич, Володимир Вуйцик. З 1972 по 1975 рр. у відреставрованому замку створюється експозиція музею мистецтва західноукраїнських земель XІV – XVIII ст. 21 грудня 1975 р. відбулось урочисте відкриття музею «Олеський замок».

На сьогодні в музеї представлено: галицько-волинський іконописний живопис ХV – XVIII ст., український портретний живопис ХVІ – XVIII ст., європейський живопис ХVІІ – XVIII ст., європейську скульптуру ХV – XVIII ст., зокрема й створену у Львові.

Олеський замок входить до туристичного маршруту «Золота підкова Львівщини», до якого включають Підгорецький, Золочівський, а іноді ще й Жовківський замок – музейні підрозділи Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького.