Роман Жук "Я все ж тебе кохаю... I still love you..."

08/09/2020 - 31/10/2020
Палац Лозинського (вул. Стефаника, 3, Львів)
Роман Жук "Я все ж тебе кохаю... I still love you..."

Відкриття виставки художника Романа Жука "Я все ж тебе кохаю... I still love you..." відбудеться о 16:00 8 вересня 2020 року у Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького (Палац Лозинського, вул. В. Стефаника, 3). На виставці буде продемонстровано як роботи раннього періоду, так і нові полотна автора. Глядачам буде запропоновано масштабний творчий зріз художника, який став одним із засновників вітчизняного трансавангарду. 

Що потрібно знати про художника Романа Жука? Що він народився у Тлумачі, дитинство провів у Коломиї. Що він вчився у Львові. Що він останні тридцять років мешкає в Амстердамі. Що він почав по-серйозному формуватися під час остаточної агонії першого концептуального модернізму, під час становлення антитрансценденталістського постмодернізму і сьогодні творить у часи агонії вже останнього — тобто постмодерну. Ситуація непроста. У ній можна легко загубитися, тим більше, що зміни проходять надзвичайно стрімко і у наших коломиях майже незауважувано. Тому перед Романом Жуком постав виклик — як статися, як реалізуватися і не згубитися, як багато-хто. Що ж врятувало художника Романа Жука від пасток неактуальності та вторинності. Бо ж просто смішно бавитися у якісь кубістські чи футуристичні забавки наприкінці ХХ сторіччя. А бавляться у святій наївності на наших периферіях, які дуже часто є поза будь-якими світовими трендами — на наших коломиях і досі процвітає та марнославиться таке собі новітнє українське хуторянство… Однак художник Роман Жук все ж знайшов у собі доволі інтелектуальних сил та мистецької інтуїції пройти ці тридцять років мистецької еволюції не стежинами рідного хуторянства, де б знайшов і нашу хуторянську славу, і повагу, а під вітрами світових, ой яких жорстких, мистецьких трендів. І, якщо хто гадає, що йому вдалося здолати цей шлях тому, що в Амстердамі він був ближчим до генераторів світових мистецьких мод, то це не вся правда. Зовсім не вся. Бо насправді він мешкає на одному з віртуальних голландських островів, які інколи, о, диво, можуть знаходитися і десь під коломиями — як і кожен справжній мистець він живе на самоті із самим собою та трансцендентним, перед яким — знаючи це чи не знаючи — пере-буваємо всі ми — тільки хтось це відчуває чи розуміє, а більшість — ні. Роману Жуку парадоксальним чином допомогла стати після-пост-модерним мислителем (саме так) і художником наша українська архаїчність, яка ніколи не рвала зв’язку з тим трансцендентним, що зачаїлося у наших крашанках, кептарях, бартках під стріхами наших ґражд — бо ми і далі, значною мірою, мешкаємо саме там, а не у хрущовках, як видається. Тобто, ми і далі, і на біду, і на щастя є дуже архаїчними. 

Жуку вдалося оминути відсторонену, якщо не цинічну, постмодерністичну іронію — а саме вона і є одним із найбільш визначальних маркерів та трендів постмодерну. Саме завдяки цій, закладеній у нього ще десь в коломиях, архаїці йому вдалося оминути рифи холодного до жаского постмодерну і, вхопившись у рятівне коло теплішого, більш о-людненого трансмодерну висадитися на незвідані досі береги метамодернізму. І саме в контексті метамодернізму йому прийдеться творити далі. І повертаючись до першої у цьому тексті тези — творчість художника Романа Жука є насправді дуже трепетним у метамодерному сенсі поверненням людського у всіх його вимірах у мистецький контекст після модерну і навіть після постмодерну. Йому вдалося обманути постмодерн — феноменально. І водночас його творчість це — повернення європейської традиції у її найкращому виконанні. В цьому останньому сенсі Роман Жук є мистцем не лише українським, бо так себе декларує, попри те, що тридцять років мешкає у Амстердамі, але насправді глибоко і закорінено европейським. Через нього на свій метамодерний спосіб промовляє як сучасність, сьогодення, так і традиція — від грецької архаїки до Мерилін Монро.

Тарас Возняк