Новини

У травні 2019 минуло 15 років з дня відкриття Музею східного мистецтва у Китайському палаці Золочівського замку – ювілей невеликий, проте добра нагода проаналізувати пройдений шлях, подивитися свіжим поглядом на експозицію, розставити нові акценти та підкреслити те, що залишалось непоміченим. Тривалий час вважалося, що яскравий колір в музеї – це табу, ніби він перетягує на себе увагу глядача та заважає зосередитись на експонатах. Однак досвід використання насичених та глибоких кольорів у музеях засвідчив зовсім протилежне!

Дорогі друзі!

З 17 березня до 1 червня 2020 року музеї Галереї тимчасово зачинені.

Бережіть себе і будьте здоровими!
#залишайсявдома

Dear friends!

All museum of Gallery are temporally closed from March 17 till Jun 1, 2020.

Take care!
#stayhome

Друзі,
Маємо підсумок першого етапу відновлення Каплиці Боїмів: оцифрування стану будівлі.

Роботи проведені в рамках тристороннього партнерства між Інститутом Полоніка, ЛНГМ ім. Б. Г. Возницького та ЛМР за кошти Інституту, а самі роботи провела фірма 3Deling.

Полегшену версію презентації можна побачити за посиланням https://www.facebook.com/lvivartgallery/videos/638032683414402/?epa=SEAR...

1. Місточко – місто – метрополія

Галичина – країна міст. Галицьку урбанну есенцію, але й урбанну субстанцію, її підложжя і трон витворюють  передусім так звані середні міста: Коломия, Стрий, Бережани, Жовква, Самбір, Броди, Болехів, Золочів, Рогатин, Чортків, Бучач – надто значні, аби зватися місточками, але недостатньо великі, аби їх з чистим сумлінням можна б назвати правдивими містами, хоч і серед них є свої більш чи менш очевидні ієрархії. Особливим рядом стоять міста більші: Перемишль, Дрогобич і Тернопіль.

З чого виготовлений плафон у холі палацу, якого кольору насправді були двері до покоїв і який живопис ховався під побілкою на стелі – дивіться у ексклюзивному відео зі Стефаника, 3 https://www.youtube.com/watch?v=mR_3cBG6ECE&feature=youtu.be&fbclid=IwAR...

МИ змінюємось, щоб стати кращими для вас!

#stayhome
#LvivArtGallery
#РетроГалерея

Михайло Дзиндра — скульптор-модерніст, художник, архітектор; емігрант, який перевіз майже всі свої роботи з США до України, побудував серед соснового лісу музей модерної скульптури та заповів його українському народу.

Михайло Дзиндра прожив за кордоном майже 50 років, але не мав акценту і розмовляв абсолютно чистою українською. Він не працював на арт-ринок, роботи майже не продавав. Заробляв гроші будучи будівельником, дизайнером і архітектором. А виставки організовував у себе на подвір'ї.

У цей час присмерку тверезого розуму, першої дійсно світової пандемії, нами ж створеної невідворотної екологічної катастрофи, дев’ятого валу економічної кризи, політичного краху, що насувається, коли земля буквально палає під ногами, дуже важливо хоча б у символічному вимірі утверджуватися у тому, що найбільшим гріхом людини є зневіра – втрата Надії на будь-який Просвіт перед нами, на будь-який промінчик світла на горизонті. Дуже багато-хто з нас живе в переконанні, що «фсьо пропало», «фсьо зрада», «фсьо без сенсу». Це не так.

Дорогі друзі!

Ви маєте унікальну нагоду першими побачити архітектурну підсвітку фасадів наших музеїв.

Погляньте як красиво і виразно у сутінках виглядають тепер Палац Потоцьких, П’ятничанська вежа, Олеський і Підгорецький замки.

І це ще не всі сюрпризи, які готує для вас команда Галереї. Далі буде…

Дорогі друзі,

у ці дні великих випробувань та прийдешніх Великодніх свят нагадаймо собі з вірою слова Євангелиста Луки, щоб «сказати людям Його, що вони будуть спасенні через відпущення гріхів їхніх. Через велике милосердя нашого Бога новий день засяє на нас з висоти, щоб освітити тих, хто живе під чорною тінню смерті, і щоб направити стопи наші на шлях миру» (Лука 1: 77-79).

Світлих Великодніх свят!

Що потрібно знати про художника Романа Жука? Що він народився у Тлумачі, дитинство провів у Коломиї. Що він вчився у Львові. Що він останні тридцять років мешкає в Амстердамі. Що він почав по-серйозному формуватися під час остаточної агонії першого концептуального модернізму, під час становлення антитрансценденталістського постмодернізму і сьогодні творить у часи агонії вже останнього — тобто постмодерну. Ситуація непроста. У ній можна легко загубитися, тим більше, що зміни проходять надзвичайно стрімко і у наших коломиях майже незауважувано.