На пошану Маркіяна Шашкевича

04/11/2017

4-6 листопада 2017 року батьківщина Маркіяна Шашкевича вшановувала свого Видатного сина. Святкування організовували Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Г. Возницького та Інститут ім. І. Крип’якевича НАН України. Четвертого – Шашкевичівські читання у Дзеркальній залі Палацу Потоцьких, п'ятого – Служба Божа з панахидою за Маркіяном Шашкевичем у Святодухівській вежі і, звичайно ж, відвідини Музею-заповідника Маркіяна Шашкевича у селі Підлисся.

6 листопада, в день народження західно-українського “Будителя”, в музеї на родинному місці нагороджували лауреатів Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Маркіяна Шашкевича. Ініціаторкою виступила письменниця Ольга Кіс, підтримали Золочівська районна адміністрація та районна рада. Нагороди були вручені людям, які доклали значні зусилля у дослідження та популяризацію діяльності визначного поета та письменника, натхненника національного пробудження Галичини.

Серед лауреатів: 
- Михайло Шалата, відомий шашкевичезнавець, письменник, професор Дрогобицького університету та Феодосій Стеблій, кандидат історичних наук, заслужений діяч культури – номінація ”Шашкевичезнавство. Документалістика”; 
- Василь Місевич, поет з Буковини – номінація “Поезія”;
- Ростислав Крамар, викладач українських студій у Варшавському університеті, перекладач, головний редактор часопису “Український Альманах” – номінація “Популяризація української літератури”;
- Леся Скишляк, художник-кераміст із Золочівщини – номінація “Кращі мистецькі здобутки”.

На подвір’ї музею звучали пісні і спільна молитва, стояв уквітчаний пам’ятник Маркіяну Шашкевичу. Учні Білокам’янської школи ім. Маркіяна Шашкевича своїми співами і сонячний осінній день своїми барвами натхненно творили елегійний настрій цього свята. У такт пульсувала думка – слід перечитувати знову і знову послання Маркіяна Шашкевича. Своєю місією він вважав боротьбу за рідну українську мову, за її рівність в умовах тотального нищення національної свідомості. І сумно стає від усвідомлення того, що як і тоді, у 40-х роках ХІХ століття, так і зараз – на початку ХХІ – наша мовна проблема залишається гостра й болюча:

“ Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила, 
Руська мати нас любила:
Чому ж мова єй немила?
Чом ся нев встидати маєм?
Чом чужую полюбляєм?..”
© Наталя Філевич