Новини

Михайло Дзиндра — скульптор-модерніст, художник, архітектор; емігрант, який перевіз майже всі свої роботи з США до України, побудував серед соснового лісу музей модерної скульптури та заповів його українському народу.

Михайло Дзиндра прожив за кордоном майже 50 років, але не мав акценту і розмовляв абсолютно чистою українською. Він не працював на арт-ринок, роботи майже не продавав. Заробляв гроші будучи будівельником, дизайнером і архітектором. А виставки організовував у себе на подвір'ї.

У цей час присмерку тверезого розуму, першої дійсно світової пандемії, нами ж створеної невідворотної екологічної катастрофи, дев’ятого валу економічної кризи, політичного краху, що насувається, коли земля буквально палає під ногами, дуже важливо хоча б у символічному вимірі утверджуватися у тому, що найбільшим гріхом людини є зневіра – втрата Надії на будь-який Просвіт перед нами, на будь-який промінчик світла на горизонті. Дуже багато-хто з нас живе в переконанні, що «фсьо пропало», «фсьо зрада», «фсьо без сенсу». Це не так.

Дорогі друзі!

Ви маєте унікальну нагоду першими побачити архітектурну підсвітку фасадів наших музеїв.

Погляньте як красиво і виразно у сутінках виглядають тепер Палац Потоцьких, П’ятничанська вежа, Олеський і Підгорецький замки.

І це ще не всі сюрпризи, які готує для вас команда Галереї. Далі буде…

Дорогі друзі,

у ці дні великих випробувань та прийдешніх Великодніх свят нагадаймо собі з вірою слова Євангелиста Луки, щоб «сказати людям Його, що вони будуть спасенні через відпущення гріхів їхніх. Через велике милосердя нашого Бога новий день засяє на нас з висоти, щоб освітити тих, хто живе під чорною тінню смерті, і щоб направити стопи наші на шлях миру» (Лука 1: 77-79).

Світлих Великодніх свят!

Що потрібно знати про художника Романа Жука? Що він народився у Тлумачі, дитинство провів у Коломиї. Що він вчився у Львові. Що він останні тридцять років мешкає в Амстердамі. Що він почав по-серйозному формуватися під час остаточної агонії першого концептуального модернізму, під час становлення антитрансценденталістського постмодернізму і сьогодні творить у часи агонії вже останнього — тобто постмодерну. Ситуація непроста. У ній можна легко загубитися, тим більше, що зміни проходять надзвичайно стрімко і у наших коломиях майже незауважувано.

«А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо…» написала у далекому 1958 році свій знаменитий вірш «Крила» Ліна Костенко. А у недалекому 2018 Галерея спільно з партнером nebo.lviv.ua  започаткувати цикл сюжетів про наші музеї з висоти пташиного польоту. На сьогодні уже відзнято сім фільмів про міські та заміські об’єкти і сподіваємось, що далі буде…

А наразі запрошуємо вас у віртуальну мандрівку і бажаємо щасливого польоту та позитивних емоцій!

То ж пристібайте паски безпеки і обирайте куди летіти за цими посиланнями:

Епоха, в якій ми живемо, була прокламована Фрідріхом Ніцше (Friedrich Wilhelm Nietzsche, 1844–1900) — його відомою епатичною фразою «Бог помер» («Gott ist tot») у книзі «Весела наука» («Die fröhliche Wissenschaft»), написаній у 1881–1882 роках. З цієї метафори вилонилися всі тези постмодерністської філософії. Для Ніцше смерть Бога була відчуттям моральної кризи людства, під час якої відбувається втрата віри в абсолютні моральні закони, космічний порядок, в якусь точку віднесення, яка наповнює людське існування сенсом.

Зі смутком повідомляємо про раптовий відхід із життя нашої колеги Світлани Хусанівни Мостової – багаторічної наукової працівниці Підгорецького замку. Вона виконувала свої обов’язки у замку майже від самого початку його діяльності як музею – з 1997 року. В останні дні вона працювала дистанційно, її серце неочікувано зупинилося вдома у селі Ясенів.
Висловлюємо щирі співчуття родичам та близьким!

Дорогі друзі!

З 17 березня до 11 травня 2020 року музеї Галереї тимчасово зачинені.

Бережіть себе і будьте здоровими!

#залишайсявдома

Dear friends!

All museum of Gallery are temporally closed from March 17 till May 11, 2020.

Take care!

#stayhome

«Перед Законом стоїть воротар. До цього воротаря підходить один чоловік із села і проситься ввійти до Закону. Але воротар каже, що він йому тепер не може дозволити. Чоловік замислюється і тоді запитує, чи не міг би він, отже, ввійти пізніше.

— Можливо,— каже воротар,— але тепер ні.

Оскільки брама до Закону стоїть відкрита, як завжди, а воротар відходить набік, чоловік нагинається, щоб заглянути через браму всередину. Коли воротар це помічає, то сміється й каже: